Я та емоції

Розкажіть історію, як любили гратися іграшками, вигадували імена (які?) та історії, розмовляли їхніми голосами.

• Під час мультфільму спостерігайте за реакцією дитини, промовляючи: «Ти побачив, що герою сумно, боляче, він образився?», «Ти здаєшся сумним. Тобі шкода героя?», «Смієшся, бо радий за героя?».
• Гра: ви показуєте емоцію – дитина називає її і навпаки.
• Гра для компанії: називаючи емоцію, кидаєте м’ячик. Хто впіймав, показує її. Тоді називає свою емоцію і передає м’яч далі.
• Намалюйте разом з дитиною обличчя з носом і очима та додайте деталі, щоб змінити емоцію.

Чи грається моя дитина іграшками, озвучуючи діалоги? Чи змінюється при цьому тон її голосу, міміка?

Розкажіть історію. Наприклад, що в дитинстві ви (ваш друг) були дуже активні, емоційні. Усі емоції відображалися на обличчі, як у мультфільмі. Якось ви щось загубили (розбили, вдарили) й сильно розплакалися. На це один дорослий сказав: «Ти ж хлопчик! Хлопчики не плачуть». А інший заперечив: «Ти – людина. Усі люди відчувають і проявляють емоції. Це нормально – плакати, коли боляче чи коли ти ображений».

• Запропонуйте дитині разом розрізнити емоцію кота або собаки (у них немає потрібних м’язів на мордочці, але вони проявляють себе поведінкою).
• Поміркуйте з дитиною: «А чи має емоції рослина, камінь?»

Як ви вважаєте, чи розуміє моя дитина, що іншим дітям (людям) буває боляче? Як це побачити?

Розкажіть, як у дитинстві раділи, наприклад, святкуючи день народження, отримуючи жадану іграшку тощо.

• Ставте відкриті запитання, що мотивують до вираження емоції: «Що тобі найбільше сподобалося на прогулянці?».
• Намалюйте лото емоцій (піктограми: радість, сум, страх): із заплющеними очима діставайте картку, розплющуйте очі, називайте емоцію, показуйте її й проговорюйте: «Я сумую, коли…».
• Намалюйте/пошийте ляльку: з одного боку радісне обличчя, з другого – сумне. Коли дитина проживає емоцію, дайте ляльку й подивіться, яким боком вона візьме її до себе. Запитайте: «Що лялька зараз просить, чого їй хочеться?».

Який настрій у моєї дитини впродовж дня? Що її засмучує/тішить? Як малюк виражає свій настрій?

Розкажіть: у дитинстві ви часом теж кричали й падали, це нормально. Але мама постійно нагадувала: те, що небезпечно, робити не можна (завдавати болю собі й іншим).

Традиції примирення після сварки. Алгоритм під час істерики:

1. Пригадати: дитина навчається саморегуляції; це не тому, що вона не хоче стриматись, вона не може.

2. Установити контакт (присісти, торкнутися).

3. Назвати емоцію дитини. Якщо ми маємо рацію, реакція на кілька секунд посилиться, а потім одразу згасне.

4. Підтримати: «Сумно, коли не можеш отримати бажане», «Я теж злюся, коли програю».

5. Запропонувати дію: «Давай ми… (глибоко подихаємо, сфотографуємо бажане, виправимо)».

Чи бачили ви істерики в моєї дитини? Як часто? Як заспокоюєте?

Розкажіть: якось хлопчик забрав мою машинку. Я кричав і плакав. Мама обійняла й запитала: «Тобі прикро? Я теж злюся, коли без дозволу беруть мої речі. Спробуймо заспокоїтися й поговорити з ним».

• Гра «Чому він плаче?». Візьміть іграшку. Скажіть, що вона плаче. Малюк визначає причину й заспокоює. Підказуйте дії: біль – звернутися до лікаря; образа – поспівчувати, пояснити.
• Гра «Заморозка». Кожні 10 хв кажіть: «Стоп. Ти яка емоція?». Відзначайте зміни.
• Наприкінці дня «заповніть щоденник»: дитина на аркуші малює своє обличчя сьогодні й розповідає, що викликало таку емоцію, підраховує, яких емоцій більше.

Який емоційний стан у моєї дитини впродовж дня? Що допомагає їй упоратися з гнівом, злістю?

Розкажіть, як побачили, що ваша мама дуже засмучена. Ви розпитували, що з нею. Мама розповіла, що отримала листа від бабусі й дізналася, що та захворіла. Потім мама поглянула на вас і сказала: «Вона неодмінно скоро одужає й приїде в гості». Я зрадів. Поясніть: емоції допомагають зрозуміти, що з нами, і правильно відреагувати, змінити свою поведінку.

• Дивіться одне на одного. Не відриваючи погляду від обличчя партнера, малюйте його портрет (не заглядаючи в аркуш). Потім поміняйтеся місцями.
• Роздивляйтеся фото в альбомі, роблячи акцент на різних емоціях.
• Говоріть про свої емоції: «Я сумую, тому що… Я злюся, тому що…».

Чи моя дитина звертає увагу на ваш стан чи стан інших дітей?

Розкажіть дитині історію з власного досвіду. Наприклад, як ви гралися на подвір’ї з іншими дітьми й помітили дівчинку, яка розкидала все довкола, кричала й тупала ногами. Ви запитали в мами, чому дівчинка так розлютилася. Мама відповіла: «Катя засмучена, тому що інші діти зламали її іграшку».

Пограйте в гру «Детектив»: спостерігаючи за людьми (дітьми), визначити їхні емоції. Треба придумати, чому в них виникли такі емоції.

Які вправи допоможуть дитині краще розуміти стан інших людей?

Розкажіть: я засмутився, не отримавши в подарунок собаку, яку дуже хотів, і нікому не казав, що зі мною. Тоді мама обійняла мене й запитала: «Я бачу, щось тебе засмутило». Я заплакав від розпачу. Мама обійняла сильніше: «Ти можеш сказати про це». І я розповів.

• Якого кольору твій настрій (емоції)? Намалюй.
• Станцюйте танець суму, радості, страху…
• Барометр емоцій: палець угору – радість, униз – злість, убік – сум.
• Книжечка, щоб записувати (малювати), як упоратися з емоцією: «Коли я злюся – глибоко подихати, випити води…», «Коли сумую – обійняти себе, поплакати, послухати музику, згадати, кого люблю…».

Чи може дитина назвати свою емоцію, розрізняти емоції інших і сама заспокоїтись?

Розкажіть історію. Наприклад, я була дуже розлючена, бо сестра зламала будиночок, який ми будували разом. Але підійшов тато й обійняв мене: «Я бачу, ти сердишся на сестру, бо вона зламала твій будиночок. Звісно, неприємно, коли ламають те, що ти будуєш. Можеш сказати їй: “Я злюся на тебе, так робити не можна!”».

Намалюйте дитині схему (сходинки). Можна поставити кубики або цеглинки лего. Будиночок-нагадування:

• я (радію, боюсь, злюся, сумую);
• тому що (сталося, хочу…);
• мені важливо… (бажана відповідь).

За цією схемою говоріть про свої емоції, а дитина навчатиметься цього.

Коли дитина злиться, сумує, радіє, чи може вона сказати про свій стан і чим він викликаний?

Розкажіть, як одного разу побачили, що плаче ваша сестра. Вона загубила іграшку. Мені дуже хотілося її втішити, і я почав шукати іграшку. Скільки ж було радості, коли ми її знайшли. А потім мама сказала: «Як добре, що ти допоміг сестрі. Я впевнена, що вона запам’ятає це й захоче прийти тобі на допомогу, коли ти потребуватимеш».

• Намалюйте пряникову людину. Разом позначте, де «живе» кожна емоція (страх – розширені зіниці, стиснуті щелепи, холод у животі, серцебиття). Поміркуйте, які ознаки можна побачити зовні, а які лише зсередини відчутні.
• Гра: дорослий зображує емоцію, а дитина звіряє зі схемою та називає цю емоцію.

Що допомагає дитині запам’ятати назви емоцій і впізнати їх в інших людях?