Батькам

Залякування – це маніпуляція. Вона призводить до розвитку страхів і зміни харчової поведінки. У цьому випадку дитина виходить із контакту зі своїми потребами.

Коли ми відволікаємо дитину мультфільмом чи грою, вона привчається до маніпуляцій, не відчуває смаку їжі, не відчуває, коли приходить насичення. Це призводить до розладів харчової поведінки.

Дитина відчуває повагу до своїх потреб, вчиться вибирати те, що для неї корисно й яка порція для неї в цей момент правильна.

Дитина не відчуває підтримки своїх емоцій, звикає до того, що будь-яку дію, яка не веде до успіху одразу, можна відкласти або кинути, переключившись на інше. У дитини не формується наполегливість. Вона не вчиться називати, витримувати й давати собі підтримку в емоціях.

Дитина привчається зміщувати фокус зі свого стану, своїх потреб і досягнень на інших. Вона переживає стан неуспішності й не вчиться бути уважною до своїх емоцій, не виробляє стратегії самодопомоги.

У цьому випадку дитина вчиться називати свої емоції, розрізняти їх, вчиться створювати причинно-наслідкові зв’язки подій і реакцій, дістає підтримку та вчиться спиратися на власний ресурс (те, що виходить). Так дитина відчуватиме підтримку й упевненість.

Дитина відчуває ігнорування та привчається до того, що її життєві потреби невидимі й неважливі. Це веде до того, що вона може сама ігнорувати свої потреби. Дитина в майбутньому не зможе ідентифікувати свої потреби або заявлятиме про потреби обхідним шляхом, маніпулюючи.

У дитини має бути право задовольняти найважливіші потреби (попити, сходити в туалет), коли їй це потрібно. Якщо цього немає, дитині небезпечно поруч із нами й у конкретному просторі. Дитина не зможе бути уважною до занять, відволікатиметься та привертатиме до себе увагу непродуктивним способом, не відчуватиме, що саме ЇЇ потреби важливі.

Дитина вчиться того, що задоволення базових потреб – її право, вона вчиться їх відчувати, задовольняти, відчуває підтримку й повагу. Це робить її більш упевненою та формує відчуття безпеки.

У такому випадку у фокусі дитини залишається не дія, яку треба виконати, а почуття сорому, яке ми формуємо в неї. Із самим миттям рук формуватиметься негативна асоціація.

Залякування не формує навичку. Важливо нагадати дитині про дію, переконатися, що вона розуміє, чому це важливо (але не формуючи почуття страху), і допомогти сформувати цю навичку.

Ми нагадуємо дитині про правила, допомагаємо почуватися авторитетно, даємо можливість сформувати й закріпити навичку.

Дитина, яка не встигла закінчити роботу, почувається неуспішною через те, що не впоралася із завданням. Це створює відчуття тривоги й небезпеки. Наступного разу вона або поспішатиме, фокусуючись тільки на тому, щоб встигнути, або відмовиться від діяльності.

Кожна дитина виконує будь-що у своєму темпі. Ми привертаємо негативну увагу до дитини, вона почувається неуспішною, не розуміє, у чому її провина. Замість того, щоб дати дитині відчуття, що кожен працює у своєму темпі, ми навпаки формуємо негативне ставлення групи. Це впливає на відчуття впевненості й безпеки не тільки тих, хто не встиг, але й тих, хто за цим спостерігає.

Ми показуємо дитині, що її дія важлива, що в неї своя швидкість, фокусуємо увагу на процесі, а не тільки на результаті. Показуємо, що в нас є спільні правила й кордони. Даючи можливість завершити розпочате, ми не тільки поважаємо швидкість дитини, а й привчаємо її до того, що будь-яку дію важливо завершувати.

Для всіх дітей – і самої новенької, і дітей у групі – це може бути небезпечно. Дітям важлива допомога у формуванні відносин, новій дитині може бути небезпечно, і нам важливо враховувати період адаптації до нового простору та групи. Ми допомагаємо дітям сформувати здорову прихильність, озвучуємо правила групи. Представляючи новеньку групі, ми даємо їй «місце».

Мало представити дитину групі. Для полегшення адаптації та відчуття включеності всіх дітей, для формування близькості в групі важливо представити й усіх дітей у групі. Щоб у кожного була можливість назвати своє ім’я, те, що він любить чи ні. А ще важливо з усіма дітьми повторити правила групи.

У цьому випадку новенька дитина почувається включеною, вона знайомиться з дітьми, одразу ж залучається в ігрову діяльність, а діти у групі відчувають, що кожен з них важливий. Повторюючи правила, ми формуємо «кордони відносин», створюємо контур безпеки для всієї групи.